… Серед ночі — звук сирени. Серед вулиць — уламки скла, будівель, вигорілих від ударних БПЛА, балістичних ракет автомобілі… Серед сімей — втрачені життя їх близьких… Ракетні удари не питають дозволу. Вони не обирають — чи це дитяча кімната, чи лікарня, чи церковна споруда. Тіла людей під завалами… а душі — під уламками болю, шоку, втрати… Ми живемо поміж втраченим і тим, що ще тримається. Але чи є щось сильніше за залізо, бетон і смерть…?

1. Дай своєму болю ім’я.

Назви те, що болить. Визнати свій біль — не означає здатися. Це означає почати шлях до зцілення. 

2. Прийми підтримку, навіть якщо не знаєш, як.

Шукай не ідеальних людей, а щирих. Один погляд, одна розмова, одна присутність поруч можуть стати містком до нової надії.

3. Запроси Бога в реальність свого болю.

Не в релігійній формі, а в живому зверненні. Йому не потрібні правильні слова. Йому потрібне твоє серце. Навіть мовчання перед Ним — це вже молитва. 

Бог не відвертається від нашого плачу — Він входить у нього.

4. Віднайди те, що дає тобі дихання.

Що повертає відчуття життя? Музика? Прогулянка? Спогад з дитинства? Повернися до світла, навіть якщо воно здається тьмяним. А можливо це молитва?

5. Є історії які говорять твоїм голосом.

Саме для цього я написав книжку «Допоможіть мені це подолати!». Це не просто текст. Це голос тих, хто пройшов через біль — і знайшов вихід.

Надія є! Скористайтесь нею!